Лікійська літера е

Це голосна літера в лікійських словах, а не окреме слово.

Мовознавці вважають 𐊁 частиною лікійських слів і реконструюють її голосний звук як відкритий, приблизно між українськими «е» й «а». Мала латинська e у транслітерації — лише спосіб запису, а не точна підказка до вимови.

Грецькі написання лікійських імен різняться: цій голосній іноді відповідають альфа, ета або епсилон, а в одному випадку — омікрон. Це відповідності між системами письма, а не різні значення й не доказ того, що 𐊁 є грецькою літерою епсилон.

Де використовували лікійську абетку?

Лікійською писали на монетах, могилах і в громадських документах на південному заході давньої Анатолії.

Абетку пристосували на основі архаїчного грецького зразка, додавши місцеві та запозичені літери. Лікійські написи на монетах відомі з VII століття до н. е.; більшість збережених написів належить до V і IV століть до н. е.

Тексти називали людей, позначали будівлі й могили та фіксували громадські або релігійні правила. Декрет із Летоона — громадський напис лікійською, грецькою та арамейською мовами — встановлював правила запровадження нового релігійного культу для різних мовних спільнот. Приблизно до III століття до н. е. грецька мова витіснила лікійську як головну писемну мову краю. Лікійська належить до давнього анатолійського мовного світу; спорідненими мовами є, зокрема, лувійська, карійська й лідійська. Цей мовний зв’язок відрізняється від грецького зразка, за яким пристосували письмо.

Що робити, якщо хтось надіслав 𐊁?

Запитайте, на який текст чи літеру воно вказує.

Окремо 𐊁 не утворює слова, яке можна прочитати. Запитайте, чи відправник має на увазі саму літеру, чи згадує історичний напис. У звичайному чаті її використання схоже на свідомий інтерес до давнього письма, а не на зрозумілий усім емоційний сигнал.