Авестійський знак пунктуації: одна велика крапка над двома крапками

Він позначає кінець речення в авестійських текстах. В авестійській пунктуації маленька крапка може відділяти слова, а більші групи крапок позначають сильніші межі. Розташування однієї крапки над двома — засвідчений альтернативний знак кінця речення порівняно з 𐬼, де дві крапки стоять над однією. Цей знак використано у виданні авестійських текстів Гельднера 1880 року, яке не містило повернутої форми.

Чому крапки розташовані в інший бік?

Ці два розташування належать до різних редакторських традицій. В описах авестійських рукописів згадано більші знаки для поділів на розділи чи вірші; у наукових виданнях знаки позначають різні рівні завершення.

Авестійське письмо розвинулося за часів Сасанідів із пехлеві — давнішого іранського письма зі з’єднаними, плавними штрихами. Його створили, щоб записувати авестійську мову, релігійні тексти якої довго передавали усно. Найдавніший збережений авестійський рукопис датують 1288 роком; це дата рукопису, а не обов’язково першого використання 𐬽.

𐬽 — це звичайна крапка?

Лише в текстах, пов’язаних з авестійською мовою. Використовуйте 𐬽 у транслітерації авестійського тексту або в поясненні його пунктуації. У звичайному повідомленні він схожий на зразок спеціального письма, а не на сучасну крапку, і вказує на історичний контекст.

Шрифти й видання можуть змінювати розташування або розмір крапок. Порівнюйте схему, де одна крапка над двома, а не точний контур знака.