Яванська літера е

Вона позначає самостійну голосну е. Більшість яванських приголосних літер містять основну голосну; ꦌ передає е без приголосної. Вона належить до аксара свара — групи самостійних голосних літер. У сучасній яванській мові вони можуть відрізняти власні назви й іншомовні слова від звичайних. Знак голосної е ꦺ, який називається талінг, приєднується до приголосної.

Написи засвідчують давньояванське письмо в Центральній Яві у 743 CE і 787 CE. Ці дати підтверджують давню традицію письма, пов’язану з каві, а не збережений зразок саме цієї сучасної літери.

Як змінювалося яванське письмо?

Яванське письмо розвинулося з каві в традиції, що веде від брахмі через паллаву. Ним записували релігійні тексти, закони, героїчні оповіді, моральні й історичні повчання. Між XIV і XV століттями каві поступово перейшло в яванське письмо; від XV століття до початку XX століття його використовували в повсякденному житті.

У 1928 році індонезійська стала національною мовою Індонезії; яванське письмо залишалося в ужитку на Яві приблизно до 1945 року. Із поширенням латинського письма його повсякденне використання скоротилося, а ꦌ зберегла ту саму правописну функцію.

Яванським письмом також записували санскрит, сунданську й сасакську мови. Балійське письмо має спільну історичну основу й теж використовувалося для запису каві. Цей історичний зв’язок не робить ꦌ балійською літерою.