Знак 18BCB малого киданьського письма

𘯋 — киданьський знак; кодова назва не є його читанням. Малим киданьським письмом записували киданьську мову. Одні знаки позначали цілі слова; інші передавали звуки й зазвичай поєднувалися в групи, що складали слово. Назва Unicode, утворена від кодової позиції, не повідомляє, який звук чи слово цей знак передавав у конкретному місці; для цього потрібен контекст напису.

Як змінювалося киданьське письмо з часом?

Його використовували в управлінні, на пам’ятниках і в киданьській літературі. «Історія Ляо», літопис киданьської династії, приписує створення малого письма Єлюй Дієлаю, молодшому братові правителя. За переказом, уйгурський посланець навчив його уйгурської мови й письма; однак мале киданьське письмо візуально не схоже на уйгурське. Воно запозичило форми китайських ієрогліфів для запису киданьської мови, тоді як велике киданьське письмо було окремою системою для тієї самої мови.

Мале письмо трапляється на пам’ятних написах, в офіційних записах і іменах, дипломатичних листах, віршах, перекладах і на іспитах. Його використовували й за часів Західного Ляо, відомого також як Кара-Китай, та династії Цзінь. Пізніше чжурчженське письмо запозичило зразки з киданьських систем письма.

Традиційні літописи датують створення письма 924 або 925 роком. Станом на 2026 рік найдавніший збережений текст малого письма з надійною датою, визначений дослідниками, — епітафія Вугулінь Тайші 1051 року; те саме дослідження припускає, що письмо систематизували й офіційно поширили пізніше, ніж розповідають традиційні джерела. У 1191 році влада Цзінь наказала припинити офіційне використання киданьського письма, і воно поступово вийшло з ужитку. Написи, знайдені 1922 року біля гробниць Цінлін у Внутрішній Монголії, знову привернули увагу дослідників до цього письма.