Дефіс

Здебільшого його поставила програма верстки; на звичайних клавіатурах окремої клавіші немає.

Клавіша дефіса (-) друкує дефіс-мінус — спадок старого набору символів ASCII, де один знак мусив бути і дефісом, і мінусом. Юнікод додав окремий, однозначний дефіс і радить його для верстки: це ‐. Шрифти часто малюють їх однаково, але програми порівнюють символи, а не форми.

Ви натрапите на ‐ переважно в тексті, що пройшов через систему верстки чи видавництва або скопійований звідти: книжковий текст, PDF, словники, деякі шаблони документів. Клопіт починається, коли такий текст вставляють туди, де символи порівнюють буквально, — у поле пошуку, назву файлу, пароль, таблицю чи код, — і збіг не знаходиться без видимої причини. Якщо дефіс, у якому не видно нічого дивного, вперто не збігається, ймовірний винуватець — саме він: наберіть знак заново з клавіатури.

Для чого потрібен дефіс?

Він поєднує частини слів або позначає слово, перенесене на наступний рядок.

В українській дефіс пише складні слова (синьо‐жовтий, Івано‐Франківськ), прислівники на кшталт по‐перше й частки (хто‐небудь, скажи‐но). Його не слід плутати з довшим тире, яке стоїть між словами в реченні. Правила різняться між мовами. В англійській положення змінює сцену: man-eating shark — акула, що їсть людей; man eating shark — чоловік, який їсть акулу.

Дефіс також показує місце, де слово перенесене в кінці рядка. Після звичайного дефіса рядок може розірватися; якщо поєднаний вираз має лишитися в одному рядку, верстальники ставлять нерозривний дефіс ‑, а для рисочки, що має з’явитися лише тоді, коли слово справді переноситься в цьому місці, — невидимий м’який перенос.

Звідки взявся дефіс?

Він виріс із давніших знаків, що змушували читати два слова як одне. У давньогрецьких граматичних працях вигнута дужка під літерами складного слова показувала, що вони належать разом; короткою горизонтальною рискою вона ще не була.

Пізніше, у середньовічних рукописах і ранніх друкованих книжках, споріднені знаки взяли на себе обидва сьогоднішні завдання дефіса: ділити слова в кінці рядка і поєднувати їх. Англійська почала писати складні слова через дефіс у XV столітті, а в XVI це стало звичним. Знак мінус схожий на вигляд, але цієї історії не поділяє.